ПОЕЗІЯ – ТО ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СТАНУ ДУШІ ПОЕТА
Ткачук Катерина Олексіївна народилася в 1952 році в с. Покровка Любашівського району Одеської області в багатодітній, дружній, працьовитій родині. У дитинстві перехворіла на правець, через що мала особливий статус у родині, тобто була улюбленою, плеканою, найменшою дитиною та сестричкою. Закінчила школу в рідному селі.
З майбутнім чоловіком познайомилась також у Покровці. Їхня бригада працювала над проведенням лінії електроенергії. Але стосунки зав’язалися не зразу. Так як юній Катерині необхідно було навчатися далі, вона вступила до торгового училища в м. Одеса. Саме тут і знайшов її Юрій після того, як зрозумів, що ця дівчина – його доля. Одружившись, молодята оселилися в нашому селі. Виростили дочку, двох онуків. У шлюбі з чоловіком прожила 44 роки.
Працювала пані Катерина трохи в торгівлі, на суперфосфатному заводі, також в РСУ (13 років) та УПТК (9 років). За компанію разом з чоловіком отримала заочну освіту за спеціальністю технік – механік.
Протягом життя Катерина Олексіївна писала вірші. Частіше це поезії, присвячені радісним або сумним подіям близьких, рідних або добре знайомих людей. В них наша поетеса передає усе, що відчуває з приводу тієї чи іншої події: радість від народження дітей, щасливі моменти пережитого дня, ювілеї та дні народження, важка втрата батьків, братів – всі почуття передано у невеликому блокнотику. Має у своєму доробку і декілька гумористичних творів. Її читачами, звичайно, є улюблені дочка з зятем, онуки й найближчі знайомі.
Також пані Катерина поділилася з нами історією, пов’язаною з її двоюрідною племінницею Валентиною, яка проживала в с. Покровка. Так склалася доля, що в дитинстві дівчина захворіла після невдалого щеплення. Це скалічило її тіло, але не душу. Адже Валюшка (як постійно називає її Катерина Олексіївна), була чудовою дівчиною, дуже розумною, чуйною й людяною. Саме в цій дівчинці наша героїня відчувала спорідненість душі, адже Валя також писала вірші. За своє коротке життя ( 29 років) вона пізнала і біль душевний, і фізичний, закохалася і пронесла ту любов до останніх хвилин життя. Усі свої пережиті моменти радощів та смутку вона виклала у своїх поезіях. На прохання нашої героїні, публікуємо декілька творів Валентини.
Нам приємно познайомити усатівців з поетичним доробком пані Катерини. І бажаємо й надалі творчої наснаги та непохитної віри в свої сили.
Олійник Н.
Спасибі, матінко моя,
Що ти мене родила,
Що поважати всіх людей
З дитинства мене вчила.
І в школі гарні вчителі
Мене добру навчали.
Щоб де, зіткнувшись із людьми,
Мене всі поважали.
Та не навчила ти мене
Лише предосторозі,
Як обійти людей лихих
На життєвій дорозі.
Нелегко далася мені
Ця головна наука,
Коліна й лікті у синцях,
Така це, мамо, штука.
Тепер же хочеться мені
Своїх дітей навчити,
Щоб легко й радісно гуртом
Їм було в світі жити.