«ПИШУ ГОСТРО, ЗВАТИ ШПИЛЬКА, ВАМ ВІД МЕНЕ ВІРШІВ КІЛЬКА»
«Доброго дня! Я – Анатолій Шпилька, пишу вірші», — з такими словами увійшов до редакції газети «Усатовские новости» герой нашої статті. Спілкування виявилося більш, ніж приємним. Пан Анатолій поклав на стіл охайно вкладені в файл рукописи. І лише згодом я звернула увагу на ще один незвичний меседж – рукописи були проколоті … шпилькою.
У цього чоловіка вистачає почуття гумору, будьте певні. А ще його вірші – то занурення в історію, в минуле й сучасне. Вони часом гострі, часом ніжні й щемливі. А які щирі й турботливі вірші про найкраще в світі почуття — любов. Тематика творів різна. Є також спроби художнього перекладу. Але більшість поезій — про рідну Батьківщину та село. Людина з великим серцем, високим патріотичним почуттям, з жагою до волі й свободи — Мурик Анатолій Володимирович.
Уродженець с. Нерубайське, народився 24 грудня 1951 року в сім’ї робітників. Закінчив Нерубайську середню школу, 10 класів. Як і всі хлопці, мріяв вступити в морехідний навчальний заклад, але не склалося. Тож пішов працювати слюсарем – агрегатником на автобазу Чорноморського мореплавства.
«Незабаром мене призвали в армію на два роки. Після служби працював в Усатівському відділенні міліції (з 1974 по 1982 рік). Далі працював на заводі «Пресмаш» слюсарем металозварювальних конструкцій», — розповідав далі наш герой. У часи розпаду СРСР довелося шукати заробітку у різних сферах. Адже на держпідприємствах грошей тоді не платили, тому довго на одному місці не затримувався. Необхідно було думати про родину. До пенсії працював механіком – ремонтником на «Хлібозаводі №2», що в м. Одесі. На пенсії з 2011 року, але до сьогодні працює охоронцем на підприємстві.
Ми дуже вдячні, що Анатолій Володимирович прийшов до нас особисто. Сподіваємося, що чималий доробок віршів матиме своїх прихильників, а наш герой, поповнивши поетичну гілку села, знайде нових друзів. Принаймні, в особі редакції газети пан Шпилька вже має прихильників.
Ната Олійник
ЗЕМЛЯ
Над нами небо голубіє,
І сонце землю зігріва,
Трава ярами зеленіє,
Та ось ідуть уже жнива.
Раніше в полі славний колос
Скоріше скошуй й на гарман.
Поки всі ласі до чужого,
Гуртом не влізли в твій карман.
Земля – це слово стародавнє.
Земля – це золотий запас.
За неї війни починались,
І кров лилася повсякчас.
На цій земельці наші предки
Здіймали Змієві вали,
Щоб від навали боронитись.
І що змогли – те зберегли.
В степах пролито крові море,
Червоні маки там цвітуть,
Шануйтесь люди й стережіться,
Бо вас нащадки проклянуть.
Не можна здати на поталу
Найменшу грудочку землі,
Бо в ній краплинка крові брата,
Що заповів її тобі.
Над нами небо голубіє,
І сонце землю зігріва.
Створили боги нас для праці,
На славу їм ідуть жнива!