«Доброго дня! Я – Анатолій Шпилька, пишу вірші», — з такими словами увійшов до редакції газети «Усатовские новости» герой нашої статті. Спілкування виявилося більш, ніж приємним. Пан Анатолій поклав на стіл охайно вкладені в файл рукописи. І лише згодом я звернула увагу на ще один незвичний меседж – рукописи були проколоті … шпилькою. 

У цього чоловіка вистачає почуття гумору, будьте певні. А ще його вірші – то занурення в історію, в минуле й сучасне. Вони часом гострі, часом ніжні й щемливі. А які щирі й  турботливі вірші про найкраще в світі почуття — любов. Тематика творів різна. Є також спроби художнього перекладу. Але  більшість поезій —  про рідну Батьківщину та село. Людина з великим серцем, високим патріотичним почуттям, з жагою до волі й свободи — Мурик Анатолій Володимирович. 

Уродженець с. Нерубайське, народився 24 грудня 1951 року в сім’ї робітників. Закінчив Нерубайську середню школу, 10 класів. Як і всі хлопці, мріяв вступити в морехідний навчальний заклад, але не склалося. Тож пішов працювати слюсарем – агрегатником на автобазу Чорноморського мореплавства.

«Незабаром мене призвали в армію на два роки. Після служби працював в Усатівському відділенні міліції (з 1974 по 1982 рік). Далі працював на заводі «Пресмаш» слюсарем металозварювальних конструкцій», — розповідав далі наш герой. У часи розпаду СРСР довелося  шукати заробітку у різних сферах. Адже на держпідприємствах грошей тоді не платили, тому довго на одному місці не затримувався. Необхідно було думати про родину.  До пенсії працював механіком – ремонтником  на «Хлібозаводі №2», що в м. Одесі. На пенсії з 2011 року, але до сьогодні працює охоронцем на підприємстві.

Ми дуже вдячні, що Анатолій Володимирович прийшов до нас особисто. Сподіваємося, що чималий доробок віршів матиме своїх прихильників, а наш герой, поповнивши поетичну гілку села, знайде нових друзів. Принаймні, в особі редакції газети пан Шпилька вже має прихильників.

Ната Олійник