Як і для тисяч греків Приазов’я, ім’я його стало святим для отця Василія, який все життя мріяв про його увічнення. Тернистим, повним негараздів був його шлях служіння Богу.

Ще хлопчиком Василь служив паламарем у церкві Святого Миколая, пізніше був присвячений в іподиякони. Під час Великої Вітчизняної війни, коли німці тікали з Маріуполя, підірвали собор, де покоївся прах святителя Ігнатія. Дивним чином виповнилося одне з пророцтв митрополита Ігнатія – «моє тіло згорить разом з містом і повернеться на свою історичну батьківщину». Обидва пророцтва здійснилися. І в обох випадках – за участю протоієрея Василя, який багато зробив для канонізації і прославлення святителя. У роки воєнного лихоліття мощі Ігнатія були спалені, а тоді ще юнак Василь Мултых зібрав останки і зберіг їх.

Восени 1999 року мощі митрополита, за участю отця Василя, з благословення Агафангела митрополита Одеського та Ізмаїльського були перевезені в Свято-Успенський монастир поблизу Бахчисарая, де раніше розташовувалася історична кафедра грецьких митрополитів. Частинки мощей святителя Ігнатія зберігаються у Маріупольському кафедральному соборі і в церкві Різдва Богородиці в селі Усатово. У 1959 році став служити в цьому храмі отець Василь, щоправда, храм довелося відновлювати, що називається, з руїн. Півстоліття навчав своїх парафіян любові, добра, милосердя, віри в Бога. Не відрікся від неї сам в 1945 році, коли його заарештували і «як ворога радянського народу» на п’ять років відправили на заслання в Казахстан.

В житті батюшки відбулася особиста трагедія: на теплоході «Адмірал Нахімов» загинула молодша дочка Наталка з чоловіком. Матушка Олена не змогла пережити горе, вона незабаром захворіла і померла. Втіхою серця стали старша дочка Лариса, онуки і правнуки.

Світлий був чоловік і радісний. Упокой Господи його душу.
І церква, в якій він служив, – тепла…