ТАЛАНТИ ТВОЇ, УСАТОВЕ

ПОЕЗІЯ – ТО СТАН ДУШІ

Одного разу в соцмережі «Фейсбук» я звернула увагу на дівчину, яка на своїй сторінці виклала декілька поезій. Те, що вони авторські, було зрозуміло. І в одному з них я впізнала людину, про яку було написано. У мене з’явилася думка про те, щоб поспілкуватися з авторкою, але все не вистачало часу. Та невдовзі авторка сама завітала у гості. Тому прошу познайомитися з новою героїнею нашої постійної рубрики «Таланти твої, Усатове».

Ніна Григорівна Дубінчак – так звуть цю тендітну, талановиту жінку, яка проживає в нашому селі з чоловіком та двома синами, про яких в одній зі своїх поезій сказала: «Сини два маю, два крила…». В Усатововму родина проживає декілька років, але встигли полюбити і село, і наших людей. Тому можна сказати, що це вже наші  люди. Останні роки присвячує весь свій час родині.

Ніна  рано  почала читати, любила в дитинстві вигадувати різні історії та казки. Тому й майбутню професію пов’язала зі словом, здобула освіту журналіста, добре володіє англійською мовою. Навчалася в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова на курсі в Олександрова О.В. Після навчання працювала позаштатним кореспондентом в газеті «Чорноморський гудок», в газеті «Аргументи й факти», друкувалася в «Чорноморських новинах» та «Одеських вістях», також недовго працювала в газеті «Одеський вісник».

Писати свої твори почала в років шістнадцять. Хто не писав в юності щемливих віршів про пережиті перші почуття?! Більш свідомою поезія стала, за словами Ніни,  останні два роки.  Серед творчого доробку має чимало поезій та прозових творів. Звичайно, центральним героєм творів стає людина, її життєві проблеми, внутрішні переживання. Так само наша героїня любить писати авторські поздоровлення на дні народження.

Наша героїня відкрита до спілкування, цікавиться усім, чим може цікавитися жінка. І головне, ділиться зі світом своїм талантом. Нам приємно, що наше рідне село має безліч талановитих людей. Вдвічі приємніше, що вони діляться з нами своїми напрацюваннями. Хоча я особисто знаю, і впевнена, що творчі люди дуже самокритичні, вимогливі до себе, тому часто не показують навіть найближчому оточенню свій талант. А він, в свою чергу, потребує підтримки, доброго слова, щоб розвиватися далі й удосконалюватися.

                                                                                                     Ната Олійник

***

Тихонько догорают свечи,

И в храме Божьем тишина.

И каждый день, и каждый вечер

Приходит слабовидящий один сюда.

Беззвучно губы он сжимает

В своей молитве до Небес,

И тяжело он так вздыхает,

Несет нелегкий жизни крест…

Тут Благодать и Слово Божье,

И на душе становится легко.

А там… Там бездорожье.

И дома ждет его никто.

Никто его не встретит на пороге,

Никто не спросит: «Как живешь?»

И не с кем разделить тревоги,

И никого не позовешь….

Беззвучно губы он сжимает

В своей молитве до Небес,

Господь грехи его прощает,

И он несет нелегкий крест…

 

***

Сини два сина маю — два крила,

З одним лiтати було б важче.

Два сина маю — два орла,

З двома летiти значно краще.

Ми пiдiймемося високо,

І не зупинять нас вiтри.

Бiлi крила розкинемо широко,

I побачимо землю згори.

Ви сьогоднi маленькi хлоп’ята,

Ну а завтра — вже чоловiки,

Ви сьогоднi маленькi орлята,

Ну а завтра — бiлоснiжнi орли.

Тож зростайте на радiсть батькам,

Будьте чемними та справедливими,

Будьте Справжнiми Чоловiками,

І ще будьте просто Щасливими!

 

***

Людской молвы я не боюсь,

И не страшны мне пересуды,

Пускай боится тот, кто трус,

Кто выключает свой рассудок.

В чужом глазу соринку замечаем,

В своем не видим мы бревна.

Друг друга рьяно обсуждаем-

За это мы потом ответим. Сполна.