Новітня історія села починається після розорення Запорізької Січі, в кінці XVIII століття в Хаджибеї з’явились запорожці, які не бажали миритись з новими порядками. Так виник хутір Усатове. Говорили, що першим поселенцем був запорізький козак з пишними великими вусами. Сусіди, збираючись його провідати, говорили: «Іду до усатого». Багаторазове повторення згодом стало назвою села. Оскільки інших версій нема, сприймаємо цю легенду як бувальщину. Продовжуючи розповідь про історію села, ми не можемо не зауважити, що в Усатовому завжди жив козацький дух, поняття честі не було пустим звуком. Це село з багатими героїчними традиціями, а пам’ятники та могили, які вшановують сьогоднішні усатівці, нагадують про подвиги Чорномоського козацтва, героїзм революціонерів, партизан та воїнів, загиблих під час Громадянської та Другої світової воєн.

Усатівці протягом багатьох років працювали в кам’яних шахтах, дехто займався землеробством. Коли в Одесі були засновані заводи і фабрики, більшість робітників, що працювали на них, були мешканцями ближніх сіл, зокрема Усатового. На початку XX століття революційний дух охопив робітників і селян села, вже у 1901 році тут з’являються листівки РСДРП. У Холодній Балці з 1901 по 1903 рік лікарем працював Д. І. Ульянов. Він проводив серед холоднобалківців та усатівців велику політичну роботу, яка давала свої плоди. Уродженець села Усатове Нікіфор Дмитрович Голубенко в ті роки навчався в Усатівській школі. До 55-річчя революції 1917 року він поділився своїми спогадами в газеті «Вечерняя Одесса»: «У Хаджибейському парку робітники-каменерізи і найбідніше селянство проводили травневі зібрання. Агентом ленінської «Іскри» до Одеси було направлено Д. І. Ульянова. Він був постійним гостем в Усатівській школі, в якій я навчався, а також в Хаджибейському парку».

У 1904—1905 роках революційний рух набрав великого розмаху. Робітники села Усатове брали активну участь у загальноміських демонстраціях, мітингах, страйках. Наприклад, у грудні 1905 року в Нерубайському відбувся мітинг шахтарів, бідніших селян і інтелігенції, в якому взяло участь більше шестисот чоловік з ближніх сіл, зокрема з Усатового. Активну позицію займали усатівці під час виступів проти політики тимчасового уря¬ду у 1917 році. Вже в березні цього року почали організовуватися загони Червоної гвардії. До речі, Н. Д. Голубенко саме у березні 1917 року вступив до лав ВКП(б) і був активним учасником усіх наступних подій. Радянська влада була оголошена в Одесі в січні 1918 року, уже в березні до міста прийшли австро-німецькі загарбники. В селі починає діяти партійна організація, до якої входило двадцять п’ять чоловік, а керівниками були члени підпільного ревкому: Іван Безверхий, Нікіфор Голубенко, Авраам Приступа, Павло Ловякін. Ревком випускав листівки, звернення до населення, закликав молодь йти до партизанських загонів і боротися проти інтервентів. Так тривало до 1920 року, у лютому двадцятого року загін Н. Д. Голубенка у складі бригади Котовського разом з частинами Червоної Армії брав участь у визволенні Одеси. Героїчною смертю загинуло у боротьбі з денікінцями багато відважних усатівців, серед них: Павло Ловякін, Авраам Приступа, Микола Стрембицький і багато інших, їх імена викарбувано на пам’ятнику героям Громадянської війни, який встановлено в селі Усатове у 1932 році. Завдяки відвазі цих воїнів Радянську владу було відновлено, в Усатовому це сталося 7 лютого 1920 року.

Перший колгосп в селі організовано у 1929 році, його першим головою був член партії з 1925 року О. Ф. Стариченко. За свідченням Е. А. Приступи (Морозової) у 1918—1920 роках Олексій Федорович був зв’язківцем у ревкомі. Він так само завзято, як в роки окупації, намагався об’єднати людей на тепер уже мирну боротьбу за нове життя в колгоспі «Успіх». У 1930 році розрізнені малі господарства продовжували об’єднання зусиль і укрупнювалися, так з’єднались два колгоспи: усатівський «Успіх» та колгосп «Перемога», що раніше був створений в Куяльнику. Тепер загальна площа нараховувала 1880 гектарів, яку обробляли робітники 360 дворів. Мали вже у спільній власності два трактори, 40 кінних плугів, 350 кінних борін, 20 кінних культиваторів, одну молотарку і вісім сівалок. Об’єднаний колгосп став називатися іменем Фрунзе і керував ним 25-тисячник, робітник з великим досвідом С. С. Волков. Головою колгоспу Сергій Степанович був до самого початку Другої світової війни, в подальшому його доля склалась трагічно: він загинув під час війни в застінках румунської сигуранци. Кращими його помічниками, що досягли найбільших результатів, були Федір Костянтинович Фесенко, Михайло Семенович Черняховський, Андрій Пилипович Фуркевич, Надія Василівна Васильєва.

В перші дні війни Ленінський райвійськкомат Одеси проводив мобілізацію, тоді село Усатове належало саме до Ленінського району. Серед мобілізованих було багато добровольців. У серпні 1941 року фронт наблизився до села Усатове, і усатівці сповна розділили з одеситами всі 73 дні героїчної оборони Одеси. Хоча 16 жовтня за наказом Верховного Головнокомандуючого наші війська залишили Одесу, боротьба проти фашизму не припинялась. Назвемо імена мешканців села Усатове, активних учасників партизанської боротьби: Ілля Іванович Герасимчук, І. Я. Крижанівський, Є. М. Самборська, А. П. Самборський, П. В. Тачук, М. І. Телющенко. Найбільшої шкоди селу і людям фашисти нанесли, коли зрозуміли, що їм не втримати Одесу і треба чим скоріше забиратися звідси. В книзі «Одеська область у Другій світовій війні 1941 — 1945 років» читаємо про злочини фашистських загарбників: «9 квітня 1944 року німецько-фашистські бандити вчинили тотальний терор над населенням сіл Усатове і Куяльник. Розстрілювали майже всіх, хто знаходився в селах, і залишались тільки ті, які сховались в катакомбах. В селі Усатове розстріляно 570 стариків, жінок і дітей, в цьому числі було 28 дітей у віці від одного місяця до одного року. По вулицях села лежали тіла страчених людей.

Біля церкви фашистські солдати закололи штиком 70-річного священика Івана Гавриловича Прокоф’єву, розстріляли його дружину, псаломщика, декількох жінок похилого віку і дітей, які знаходились у церкві під час служіння». Яким же мракобісом потрібно бути, аби здійснювати те, що було зроблено фашистами на вулицях села Усатове у квітні 1944 року. То хіба можна забути ці жертви, хіба не обов’язок тих, хто ходить сьогодні усатівськими вулицями, не тільки пам’ятати усі ці події, а й вклоняти голови перед тими, хто загинув підчас обох воєн. Аусатівці і не забувають, в селі встановлено декілька пам’яток революційної і бойової слави.

Війна закінчилась, а на місці колишнього колгоспу імені Фрунзе була руїна. Знадобилось декілька років, аби хоч якось відновити зруйноване війною господарство. Демобілізувались воїни, підростали діти, з’явились переселенці з інших областей. Життя поступово відновлювалось. Колгосп вирощував зернові, овочеві культури, а також мав великий баштан. Все це потребувало зрошення. Треба зауважити, що до інтенсивного будівництва зрошувальних систем в Одеській області приступили пізніше, ніж в колгоспі імені Фрунзе, Шкодогорська зрошувальна система тут будувалась з 1947 року. У вересні 1950 року, коли було зібрано врожай, колгосп став мільйонером, одним з кращих господарств області. Інтенсивність виробництва вимагала подальшого укрупнення, тому у 1950 році колгосп імені Фрунзе було об’єднано із колгоспом імені Шевченка (село Крива Балка). Нове господарство стало носити ім’я Мічуріна, головою був обраний Озін-Башлі. До 1954 року площа зрошуваних земель була більшою від тисячі гектарів, результати роботи колгоспу демонструвались на Всесоюзній виставці народного господарства. Особисто представляли колгосп імені Мічуріна на виставці колгоспники: доярка М. Бондаренко, бригадир-рільникА. В. Самборський, бригадир овочівників М. М. Нікішин, ланкова виноградарської бригади М. Я. Зозуля, завідуючий виробництвом І. І. Крамар, бригадир М. П. Черняєв, агроном Г. Р. Кеннер. Всі вони отримали в Москві золоті та срібні медалі. Пізніше, у 1957 році було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора голову колгоспу А. Ф. Крестина та орденами «Знак Пошани» колгоспників М. М. Нікішина і В. М. Тарасенка. У 1958 році колгосп імені Мічуріна припиняє своє існування і стає одним з трьох відділень радгоспу імені Кірова. Радгосп обрав молоко-овочівницьку спеціалізацію і мав дві тваринницькі ферми. У селі Крива Балка на фермі великої рогатої худоби налічувалось 800 голів, в Усатовому працювала змішана ферма, на якій відгодовувалось 500 свиней і нараховувалось 400 голів корів. Всього в радгоспі працювало 16 бригад, третя частина яких знаходилась в селі Усатове. Тож, в Усатівському відділенні було дві бригади овочівників: одна вирощувала овочі у закритому грунті, інша була змішаною і займалась рільництвом, садівництвом і виноградарством. Всі ці підрозділи обслуговували три тракторних бригади. Окрім трьох відділень, Усатівського, Шкодогорського і Кривобалківського, радгосп мав також до-поміжні цехи: комбікормовий, тарний і консервний. Всі вони працювали ударно, тому у 1972 році радгосп імені Кірова на честь 50-річчя СРСР та за підсумками виконання завдання року з продажу державі овочів нагороджено ювілейним Знаком Пошани. Вагомим додатком до Знаку Пошани були державні нагороди різного рівня більш ніж сотні трудівників радгоспу, а директор Михайло Федорович Лавренюк удостоєний орденів Леніна і Жовтневої Революції, доярка Галина Володимирівна Мельникова удостоєна ордена Леніна, доярка Олександра Володимирівна Бурлака нагороджена орденом Жовтневої Революції. Протягом восьмої та дев’ятої п’ятирічок радгосп щороку перевиконував план. Виробництво молока в 1974 році становило близько двадцяти тисяч центнерів, що складало 122,8 відсотки, на 100 гектарів угідь надоїли 922 центнери молока при плані 800, на одну корову удій складав 3777 центнерів при плані 3200. Перевищено також планові показники по виробництву м’яса та овочів. Треба відзначити, що 1974 рік був доволі складним за кліматичними умовами, але все-таки у середньому по району було зібрано з кожного гектара по 26,8 центнери зернових, в радгоспі імені Кірова ця цифра склала більше п’ятдесяти п’яти центнерів. Безумовно, все це впливало на рівень життя радгоспників та стан інфраструктури села. З 1966 по 1975 рік в селі Усатове побудовано більше чотирьохсот житлових будинків, гуртожиток в Усатівському відділенні на 220 місць. У селі працювали дитсадок на 50 місць, чотири магазини, аптека, Будинок побуту, відділення зв’язку, відновлені старі та побудовані нові дороги, тощо. Сільська рада тісно співпрацювала з партійною організацією радгоспу імені Кірова, яка налічувала 95 комуністів, і комсомольською організацією у складі сорока п’яти осіб. їм на допомогу функціонували клуб на 250 місць і дві бібліотеки із загальним фондом більше двадцяти тисяч примірників. Увесь цей час секретарем парторганізації радгоспу був соратник та однодумець М. Ф. Лавренюка Володимир Акимович Єфремов, який зі свого боку відчутно впливав на результати роботи, всі тридцять років роботи в радгоспі імені Кірова був секретарем партійної організації і надійним помічником і заступником по роботі з людьми декількох директорів радгоспу.

У1982 році обласне керівництво запропонувало очолити радгосп Г. А. Бакланову, який до цього був директором дослідного господарства Одеської науково-дослідницької сільськогосподарської станції. Головною рисою Григорія Агафоновича всі, хто з ним працював поряд, вважали шанобливе ставлення до людей. Він повторював: «Главный вопрос — кадровый, к нему нужно относиться с особой осторожностью, ведь за каждым человеком нужно видеть не одну судьбу, а целую семью». Саме тому спорудження виробничих комплексів завжди тривало паралельно з будівництвом об’єктів соціального призначення. Створювались сприятливі умови для роботи та проживання працівникам овочівницьких бригад Шкодогорського тепличного комбінату, були відремонтовані тваринницькі корпуси, а для працівників побудовано оздоровчий комплекс, розпочато будівництво центрального газопроводу, багато іншого. В тому, що зараз село Усатове упорядковано, є вагома частка труда Г. А. Бакланова, якого було нагороджено двома орденами «Знак Пошани». У 1996 році на базі радгоспу імені Кірова створено КСП Агрофірма імені Кірова головою обрано Миколу Миколайовича Кіріна. Він очолював господарство до 1999 року, змінив його на посаді Олександр Федорович Шклярук, який ефективно керує тепер TOB імені Кірова. Спеціалізацією товариства є вирощування зернових та олійних культур, а також виробництво та реалізація продукції тваринництва.

Усатове до революції, а також певний час після встановлення Радянської влади, належало спочатку до Одеської міської думи, потім було підпорядковано Одеському району. Пізніше Усатове належало Нерубайській сільраді, і тільки у 1971 році, після звернення Біляївського райкому Компартії України до Одеської обласної ради з проханням про розукрупнення Нерубайської сільської ради, в березні 1971 року було ухвалено рішення про утворення Усатівської сільської ради з центром в селі Усатове. Першим сільським головою став Леонід Гнатович Голубков, який обіймав цю посаду з 1971 по 1977 рік. Потім сільську раду очолювали: Тетяна Василівна Пашкова, Сергій Іванович Похила, Іван Іванович Жердецький, Володимир Олексійович Киян, Валентина Гнатівна Моісеєва, Василь Павлович Бондар. Ольга Петрівна Щегульцова була на посаді голови Усатівської сільської ради з 1998 по 2003 рік. Ця розумна, енергійна жінка прожила яскраве, наповнене турботою про людей, але таке коротке життя. За її головування розпочато багато добрих справ. Побудовано та газифіковано першу чергу Усатівської середньої школи, проведено реконструкцію сільського клубу, велися роботи газифікації села, вирішувались соціальні питання. Вона заслужила любов та повагу односельців.

У 2003 році на посаду сільського голови було обрано Юрія Івановича Маковейчука. Сьогодні площа села становить 453 гектари, нараховується 2700 дворів, в яких проживає 8700 мешканців. За вагомий внесок в соціально-економічний розвиток села Усатове сільський голова Ю. І. Маковейчук був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою голови Одеської обласної ради, його нагороджено відзнакою голови Одеської обласної державної адміністрації, неодноразово нагороджувався почесними грамотами та цінними подарунками керівництвом Біляївського району. Також в 2009 році Усатівська сільська рада увійшла до книги «Україна від краю до краю. Місцеве самоврядування». Після припинення роботи радгоспу імені Кірова весь тягар турботи про побут селян та інфраструктуру ліг на плечі депутатів сільської ради. Треба відзначити, що вони під керівництвом сільського голови справляються із завданнями успішно. Газифікація, освітлення вулиць, інші перетворення продовжують змінювати Усатове, яке за своїм виглядом стало невеликим містечком, все більш впорядкованим та зручним для його мешканців.

Можна вважати Усатове також справжнім спортивним та культурним центром. Гордістю села є футбольна команда «Хаджибей», яку тренує С. Г. Сухорученко, і яка здобуває перемоги не тільки серед команд Біляївського району, а також у змаганнях з командами міста Одеси, Одеської області, інших регіонів. На базі спортивного комплексу Усатівської сільської ради постійно проводяться змагання обласного, районного та міського рівня. Родзинкою Будинку культури усатівці вважають танцювальні колективи «Ритми планети», «Чомучки», «Український сувенір», якими керує О. І. Лісовська. Названі колективи постійно беруть участь в районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалях, стають лауреатами у вищих номінаціях. Основу колективів складають працелюбні та обдаровані учні Усатівського НВК.